12-03-2008
Категория: Общественная позиция

Два суди:так і ні

Урядовий кур'єр - №42(3702), 4.03.2008 р.


Минуло понад 2 роки після створення системи адміністративних судів в Україні. Чи стало більше порядку, чи прискорились терміни розгляду позовів? Про це - думка економістів.

Скажемо одразу, на тлі в цілому обгрунтованої мети вдосконалення судочинства приймаються норми, що не лише ускладнюють роботу судів, а й вносять дисгармонію у правові відносини між суб'єктами усіх рівнів. Так, згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як новинка у вітчизняному судочинстві з 1 вересня 2005 року вступив у силу Кодекс адміністративного судочинства України, який, по суті, є додатковим процесуальним законодавством поряд з діючими раніше Цивільним і Господарським процесуальними кодексами України.

Ідея створення адміністративного процесу не нова у світовій практиці. До прикладу, він запроваджений у Польщі (Кодекс адміністративної процедури, 1960 р.), Швейцарії (Закон про адміністративні процедури), Австрії (Закон про Адміністративний суд, 1965 р.), Естонії (Адміністративно-процесуальний кодекс) та ін. Загалом, адміністративне судочинство передбачає вирішення публічно-правових спорів, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи або інший суб'єкт, що

здійснює владні управлінські функції. Таким чином, по суті адміністративне судочинство - це захист громадянина від апарату насильства держави. Відповідно до поширеної зарубіжної практики відповідачем може бути тюльки держава, в тому числі владні, управлінські органи, а позивачем – тюльки громадянин, оскільки держава може приймати в односторонньому порядку

будь-які акти, що порушують права громадян, а не навпаки. У цьому закладений основний зміст адміністративного судочинства.

Однак нині в Україні склалася неоднозначна ситуація з визначення підвідомчості спорів, що виникають між громадянами, суб'єктами господарювання і органами влади. Розглянемо співвідношення адміністративного судочинства з іншими судовими процесами на конкретных теоретичних і практичних прикладах.

Цивільний процес, за законодавством України (Цивільний процесуальний кодекс), передбачає розгляд судами загальної юрисдикції справ про махист порушених, невизнаних або таких, що оскаржуються, прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин. За суб'єктним складом однією зі сторін у справі є громадянин -фізична особа, у розгляді цивільних справ можуть брати участь також як юридичні особи, так і органи влади й місцевого самоврядування.

Здається, все зрозуміло. Однак на практиці бачимо, що ідентичні за свою суттю вимоги розглядаються різними судами по-різному. Так, апеляційним судом загальної юрисдикції при розгляді справи за позовом громадянина до управління, створеного міськрадою з метою реалізації певних функцій, про визнання недійсним свідоцтва про право власності визначено: "правовідносини, що виникли між сторонами, не носять публічно-правового характеру, а пов'язані з вирішенням питання про право власності конкретної фізичної особи на житлове приміщення, що регулюється в іншому (не адміністративному) порядку судочинства".

Інший же суд, апеляційний адміністративний, також у позові до органу місцевого самоврядування про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, вважає, що "видаючи спірне свідоцтво, відповідач діяв як суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції у сфері публічно-правових відносин, а не як суб'єкт права власності, у зв'язку з чим такий спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства".

Як бачимо, судді (причому - уже апеляційної інстанції) висловили абсолютно суперечливі думки, що стосуються одного й того ж предмета спору. Чи не тому це відбувається, що наше процесуальне законодавство не дає однозначного визначення підвідомчості спорів, віддаючи його винятково на розгляд окремовзятого судді? Втім, якщо судді, котрі є юристами вищої кваліфікації, не доходять єдиної думки, то як бути простому обивателю, права якого порушені? Ходити по судах доти, доки не обійдеш всі й не залишиться останній, який змушений буде прийняти рішення, оскільки "перенаправляти" справу буде нікуди?

Але якщо з судами загальної юрисдикції хоча б більш-менш зрозуміло, то ще проблематичнішими нам бачаться співвідносини адміністративного і господарського процесуальних кодексів, за якими з однаковою вірогідністю може розглядатися значна частина спорів. Так, згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України спори за участю суб'єктів господарської діяльності підвідомчі господарським судам. Закон України "Про податок на прибуток підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання прибутку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, у випадку, якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною й істотною.

Аналогічне поняття господарської діяльності дає й Господарський кодекс України: діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінове визначення.

Таким чином, як бачиться спеціалістам, у господарському суді повинні розглядатися винятково спори, що стосуються господарської діяльності.

Причому, діяльності не тільки юридичних осіб - підприємств і підприємців, а й інших власників і розпорядників майна, наприклад, територіальної громади, держави, зокрема в особі податкових органів, які реалізують политику держави, спрямовану на поповнення держбюджету.

Підходячи ж формально, ми бачимо конфлікт судової юриспруденції за суб'єктивною ознакою, в результаті якого одні й ті ж спори, у тому числі податкові, земельні, що стосуються процесів оренди, приватизації державного і комунального майна, теоретично можуть розглядатися як у господарських, так і в адміністративних судах. Але практично це неможливо, оскільки за одними й тими ж спорами буде застосовуватися різне процесуальне законодавство, що призведе до формування різної і суперечливої судової практики. А крім того, створить організаційну плутанину при вирішенні таких спорів.

Наведемо приклад. Суб'єктові господарювання - юридичній особі орган приватизації відмовив у приватизації майна. За яким з процесуальних кодексів повинен розглядатися спір? Виходить, якщо вимоги позивача "про примус укласти угоду купівлі-продажу" (спір, що виник при укладенні угоди) -за господарським, а якщо "про визнання відмови органу приватизації неправомірним" (оскарження суб'єкта владних повноважень) - уже за адміністративним? Але ж обидва описані спори мають один і той же предмет позову (процес приватизації), одні й ті ж сторони, крім того, мета судового розбору одна: укладення угоди купівлі-продажу! Виходить, підвідомчість у даному випадку "вибирається" самим позивачем? Чи не забагато повноважень?

А як бути, якщо, до прикладу, господарський суд розглядає позов суб'єкта владних повноважень, а відповідачеві -суб'єкту господарювання потребно подати зустрічну позовну заяву, пов'язану з первинною? Подати позов в адміністративний суд? А як же право відповідача на подачу зустрічного позову?

Як бачимо, розмежування юрисдикції адміністративних і господарських судов тільки за суб'єктивним критерієм дає взаємовиключний нульовий результат, у зв'язку з чим основним стає предметний критерій.

Візьмемо за приклад податкові правовідносини - особливий вид зобов'язувальних відносин, що виникають на основі закону. При цьому виконання зобов'язань може бути не тільки одностороннім (сплата податків на користь бюджету), а й двостороннім (повернення ПДВ). Звернемо увагу також на думку визнаних наукових авторитетів, які розглядають податкові правовідносини у нерозривній єдності з господарськими правовідносинами, а саме: залежність існування податку від наявності господарської операції. Як наслідок, розгляд податкового спору неможливий без належного правового аналізу господарської діяльності суб'єкта оподаткування, що докорінно не збігається з принципами адміністративного судочинства.

Аналогічна ситуація виникає й в інших правовідносинах. Наприклад, тяжбу між юридичною особою і органом місцевого самоврядування за угодою про оренду майна територіальної громади формально повинен розглядати адміністративний суд, оскільки однією із сторін є суб'єкт владних повноважень. Але ж спір іде не про дії держави чи органу місцевого самоврядування, а про дотримання умов угоди між державною структурою і юридичною особою. По суті, цей спір є суто господарським! І чим він відрізняється від спору про оренду майна між двома юридичними особами, підвідомчість якого господарському суду не є спірною?

На основі вищевказаного напрошується висновок, що спори, які виникли через господарську діяльність будь-яких органів (податкових, земельних відносин, відносин, що виникають через діяльність з оренди державного і коммунального майна, приватизації тощо), підвідомчі винятково господарському суду.

Крім того, ми не бачимо підстав на виявлення недовіри господарським судам. З моменту свого створення вони виконували роль арбітра у спорах між суб'єктами господарювання і владними структурами, які контролюють таку діяльність, господарське судочинство має багатолітній досвід застосування податкового, бюджетного, фінансового законодавства, судді господарських судів мають високий рівень кваліфікації саме при розгляді господарської діяльності підприємств і підприємців. Тому твердження, що адміністративні суди будуть більш якісно розв'язувати спори, ніж господарські, є необгрунтованим і надуманим.

Не згодні ми також з думкою деяких юристів про те, що "якщо спори про розмежування компетенції судів будуть виникати, на те є Верховний Суд України". До чого ж затягнеться судочинство, якщо суди постійно розглядатимуть два спори в одному - безпосередньо позовні вимоги і визначатимуть підвідомчість? Чи не буде це відволікати суд від розв'язання основної проблеми - захисту прав і інтересів, що охороняються законом?

Увійдімо також у становище суддів - як їм постійно відчувати дамоклів меч, побоюючись, що їхнє рішення буде відмінене вищим судом через двоякость тлумачення процесуальних норм? Така ситуація створює ідеальні умови для застосування різноманітних рейдерських схем, зловживань і веде до того, що правосуддя стане менш доступним для учасників судового процесу, оскільки в більшості випадків вони не будуть мати чіткого уявлення, за правилами якого судочинства - господарського чи адміністративного, слід звертатися за судовим захистом.

Таким чином, для підвищення ефективності господарських процесів в Україні потрібно: по-перше, зберегти досвід господарських судів при розгляді справ, що виникають у сфері господарської діяльності всіх суб'єктів господарювання, а по-друге, обмежити повноваження адміністративних судів у цих питаннях.

Сергій БОГАЧОВ, член громадської колегії при Фонді державного майна України, зав. відділом інституту економіко-правничих досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор;

Oлександр ПАПАІКА, віце-президент Федерації професіональних бухгалтерів іаудиторів України, державний радник податкової служби І рангу, доктор економічних наук, професор


Творчество

Полезные ссылки

Авторские блоги